Лютий 2022-го. На празькому Головному вокзалі волонтери стоять із табличками українською. В аеропорту Вацлава Гавела розкладають ковдри. Приватні особи пропонують кімнати у своїх квартирах зовсім незнайомим людям — просто тому, що так треба. Три роки потому картина інша: українців у Чехії стало більше, вони працюють, водять дітей до шкіл, платять податки — і все частіше сприймаються не як гості, яким потрібна допомога, а як частина повсякденного життя країни. Іноді — зручна, іноді — незручна. Як змінилося це сусідство і що чекає українців далі — розбираємося в матеріалі.
Чисельність і демографічний профіль
Чехія — країна з населенням близько 10,9 мільйона людей — сьогодні є абсолютним лідером у Європейському союзі за кількістю українських біженців у перерахунку на душу населення. За даними Eurostat, на кожну тисячу жителів у Чехії припадає близько 36 українців із тимчасовим захистом. Для порівняння: у Польщі цей показник становить 26,54, у Німеччині — 14,85, у Франції — всього 0,77.
За даними Міністерства внутрішніх справ Чехії, до середини березня 2026 року кількість осіб із тимчасовим захистом у країні зросла до 401 850 осіб. Окрім них, у Чехії живуть українці, які приїхали ще до війни — з урахуванням усіх категорій загальна чисельність громадян України в країні перевищує 612 тисяч осіб.
Більшість — жінки з дітьми, які втекли в перші місяці війни. З загальної кількості біженців 28% становлять діти та літні люди, а працездатних — понад 265 тисяч осіб, з яких 60% — жінки. Демографічний портрет поступово змінювався: у перший рік це була хвиля матерів з дітьми, пізніше додалися чоловіки, які покинули Україну з різних причин — і ті, хто шукав роботу, і ті, хто уникав мобілізації.
Як змінювалося громадське настрої
Весна 2022: хвиля солідарності
Перші місяці війни стали часом майже безумовної підтримки. Чехи приймали українців у своїх домівках, організовували гуманітарні збори, їздили волонтерами на кордон. Політичний консенсус був рідкісним за масштабом: допомога Україні сприймалася як моральний обов’язок країни, яка сама пережила радянську окупацію. Однак затяжний конфлікт поступово почав змінювати громадські настрої. У міру того, як війна тривала, все частіше звучали питання про навантаження на державу та соціальну систему.
Опитування, проведене в червні 2025 року, показало, що 58% громадян вважають, що Чехія прийняла надто багато біженців. 24 TV Аналітичний центр STEM також зафіксував зростання критичних оцінок: понад половина чехів переконані, що українці створюють надмірне навантаження на державний бюджет. При цьому 60% респондентів заявили, що українці «отримують із бюджету більше, ніж у нього вносять». STEM підкреслює, що офіційні дані говорять про протилежне, однак ці цифри поки не змінили масове сприйняття.
Більш позитивний зріз: січень 2026
Незважаючи на зростання втоми, картина залишається неоднозначною. Опитування агентства Kantar CZ, проведене в січні 2026 року на замовлення Чеського телебачення, показало, що 54% респондентів вважають необхідним продовжувати військову допомогу Україні — це на 7% більше, ніж у жовтні 2023 року. Крім того, 69% опитаних впевнені, що українським біженцям вдалося успішно інтегруватися в чеське суспільство.
Позитивний особистий досвід взаємодії з українцями сьогодні мають 35% чехів — на 5 пунктів більше, ніж у жовтні 2023 року. Нейтральне ставлення демонструють 30% (проти 26% раніше), а частка негативних вражень залишається стабільною — близько 20%.
Чому думки так різняться
Соціолог Їржі Таборський із центру STEM пояснює цей розрив досить просто: ті, хто особисто спілкувався з українцями і бачить їхню інтеграцію, частіше ставляться до них позитивно. Більш критичні ті, хто оцінює ситуацію абстрактно, спираючись на політичні заяви та суспільні наративи, а не на особистий досвід.
Політичний фактор і зростання поляризації
Окрему роль відіграє політична риторика. Наприклад, голова руху SPD Томіо Окамура, відомий антиукраїнськими заявами, стверджує, що невдоволення в суспільстві зростає, і вказує на те, що в Празі нібито кожен третій мешканець — іноземець.
Такі заяви скоріше відображають посилення поляризації та спроби використати тему міграції в політичній боротьбі. Однак подібна риторика звучить все голосніше — і помітно впливає на громадські настрої.
Думка українців
Для самих українців три роки в Чехії — це три роки дуже різного досвіду. Ті, хто приїхав у перші місяці, встигли пройти шлях від шоку і розгубленості до відносної стабільності. Ті, хто опинився тут пізніше, потрапили вже в іншу країну — більш втомлену, зі суворішими правилами і менш щедрою допомогою.
Загальна тема в розмовах — поступове відчуття невидимості. Перший рік був часом уваги і співчуття. Потім українці ніби «вписалися в пейзаж» — і це саме по собі непогано, але разом із нормалізацією прийшло й байдужість.
За даними звіту УВКБ ООН за січень 2026 року, майже 60% опитаних біженців з України працюють нижче свого рівня кваліфікації. Лікар працює санітаркою, учитель — на складі. Мовний бар’єр і невизнання дипломів — головні причини цього. Частина фахівців усе ж знаходить шлях до професії: у медицині, IT, будівництві — але це вимагає часу і зусиль, яких у багатьох просто немає.
Психологічний вимір — окрема тема. Невизначеність статусу, неможливість будувати довгострокові плани, тривога за родичів в Україні — усе це створює хронічне напруження. Багато українців живуть у режимі «ще один рік» — продовжити захист, знайти роботу, дати дітям можливість навчатися — не знаючи, що буде далі.
Офіційна сторона питання
У січні 2026 року в Чехії змінилася влада: вибори виграло рух ANO Андрія Бабіша в коаліції з націоналістичною SPD Томіо Окамури. Це уряд — значно менш проукраїнський, ніж кабінет Петра Фіали. За даними чеських ЗМІ, нова коаліція планує змінити правила тимчасового захисту для біженців з України — зокрема скоротити соціальні виплати.
Тимчасовий захист поки зберігається
Незважаючи на політичні зміни, ключові механізми підтримки продовжують діяти. У січні 2026 року МВС Чехії відкрило онлайн-реєстрацію для продовження віз тимчасового захисту. Після проходження двох етапів процедури статус продовжується на один рік — до 31 березня 2027 року.
Це продовження стане останнім у рамках загальноєвропейської директиви. Після березня 2027 року кожна країна ЄС буде самостійно вирішувати, який правовий статус запропонувати українцям далі.
Спеціальне довгострокове проживання
Новий уряд також затвердив програму спеціального довгострокового проживання для українських біженців. Цей механізм розрахований на економічно активних і фінансово самостійних людей. Він дозволяє отримати стабільний статус на 5 років з перспективою оформлення постійного виду на проживання. Формула програми досить чітка: працюєш, платиш податки, дотримуєшся вимог — отримуєш можливість залишитися в країні надовго.
Кабінет Бабіша також обговорив поправку, що дозволяє повторити процес отримання спеціального довгострокового проживання у 2026 році на тих же умовах, що й у 2025-му. Змінюються строки, але базові вимоги залишаються незмінними.
Українці дають бюджету більше, ніж отримують
Економічні дані показують, що українські біженці стали для Чехії не навантаженням, а джерелом доходу. У третьому кварталі 2025 року вони сплатили до бюджету близько 340 мільйонів євро податків і зборів — більш ніж удвічі більше суми, витраченої державою на допомогу.
Тенденція залишається стійкою: починаючи з третього кварталу 2023 року доходи бюджету, пов’язані з присутністю українців, стабільно перевищують витрати, а розрив між ними продовжує зростати. За весь час від початку війни українські біженці принесли Чехії близько 24,8 млрд крон, тоді як держава витратила на їх підтримку 15,5 млрд.
Роль українців на ринку праці
Чехія залишається однією з країн ЄС із найнижчим рівнем безробіття — близько 3%. Це показник не кризи, а нестачі робочих рук. Українці зайняли значну частину вакансій, особливо в промисловості, будівництві, логістиці та сфері послуг, закриваючи ті ніші, де країні давно не вистачає працівників.
Навчання в школі в умовах міграції
Серед усіх аспектів української інтеграції саме шкільна тема найбільш показова: діти вбудовуються в систему глибше і швидше за дорослих, і саме в класах формується те, яким буде чесько-українське сусідство через десять років.
Сьогодні в чеських школах навчаються десятки тисяч українських дітей. Для них це нерідко другий або третій навчальний рік у новій країні, з новою мовою і новими правилами. Частина дітей уже говорить чеською вільно, частина все ще має труднощі.
Держава кілька років субсидіювала програми підтримки: у школах працювали україномовні асистенти, діяли адапт��ційні курси. Однак у першій половині 2025 року 193 навчальних закладів отримали 89 мільйонів крон на програму підтримки, а вже з вересня 2025 року Міністерство освіти припинило її фінансування — через бюджетні обмеження. Школи тепер можуть розраховувати лише на базові мовні курси з регіональних резервів.
Паралельно в грудні 2025 року відбулася важлива правова зміна: Конституційний суд Чехії скасував норму, що дозволяла проводити окремі записи в початкові школи для дітей українських біженців. Суд погодився з сенаторами, що така практика була дискримінаційною і могла вести до сегрегації. З одного боку, це крок до рівноправності. З іншого — зникнення особливого порядку може ускладнити доступ до освіти для найбільш уразливих сімей.
Експертний погляд і прогнози
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України пояснює наростання напруженості в країнах-реципієнтах передусім «економічною заздрістю»: місцевим здається, що українські матері отримують більше допомоги, ніж власні громадяни. Відчуття несправедливості — навіть якщо воно не відповідає фактам — живить громадське невдоволення.
Radio Prague International наприкінці 2025 року вказувало на принципове питання: що Чехія зможе запропонувати біженцям після можливого закінчення дії тимчасового захисту? Один із орієнтирів — досвід із біженцями з колишньої Югославії в 1990-х: тоді Чехія надала кільком тисячам людей тимчасове притулок із базовими гарантіями — житлом і поступовим доступом до ринку праці. Сценарій робочий, але масштаб несумірний.
Більшість аналітиків сходяться в одному: українці в Чехії — це надовго, незалежно від того, чи закінчиться війна. Значна частина з тих, хто провів тут три роки, уже пустила корені — через роботу, через навчання дітей, через мову. Повернення для багатьох стає все менш реалістичним.
Прогнози діляться на два сценарії. Якщо війна триватиме — кількість українців у Чехії залишиться стабільною або зросте, а тиск на систему інтеграції посилиться. Якщо настане мир — частина поїде, але дослідження показують, що більшість осілих залишиться, бо занадто багато побудовано заново.
